Війна в Перській затоці триває вже третій день. Досить часто її порівнюють із вторгненням Росії до України чотири роки тому. І тоді РФ і зараз США з Ізраїлем атакували іноземну державу без санкції ООН з порушенням норм міжнародного права.
І тоді, і зараз нападник спочатку досяг великих успіхів: Росія захопила значні території, увійшла до передмість Києва Ірпінь, Бучу і Гостомель, а США з Ізраїлем убили голову Ірану Алі Хаменеї і відразу кілька великих керівників.
Як відомо, згодом в Україні все пішло не в рамках концепції "взяти Київ за три дні". З першого дня, незважаючи на раптовість вторгнення, українські війська почали чинити завзятий опір. Іран теж активно завдає ракетних ударів по всьому регіону, незважаючи на загибель свого керівництва. Але що буде далі, залежить насамперед від кількох факторів.
Перший: чи вдасться американцям "перевербувати" нове керівництво чи організувати його повалення у вигляді протестів чи заколоту. Поки що немає видимих ознак того, що події йдуть цим шляхом. Іран продовжує опір, про дестабілізацію всередині країни теж нічого не повідомляється. Однак зрозуміло, що не можна виключати будь-які варіанти.
Другий: чи надасть Ірану масштабну допомогу Китай (а тільки він може її надати в умовах, коли Росія спрямовує всі свої ресурси на війну в Україні) - таку саму, яку надав Києву Захід на початку вторгнення РФ, тобто фінансову та військову. Китай може допомагати Ірану постачанням ракет та інших озброєнь, щоб вони не вичерпалися протягом місяців, зробивши безглуздою продовження повітряної кампанії США та Ізраїлю, розвідувальною інформацією для визначення цілей ударів, а також прямою фінансовою підтримкою іранського бюджету, щоб зберігати стійкість тилу навіть в умовах паралічу економіки.
Очевидно, що мета США у війні з Іраном – встановлення повного контролю над нафтовими ресурсами Перської затоки для подальшого впливу за допомогою цього важеля на Китай, створення загрози його нафтової блокади у разі потреби.
Але якщо війна затягнеться і супроводжуватиметься великими втратами серед американців, це може спричинити найважчу кризу всередині США та різко підірвати американську геополітичну могутність, що унеможливить продовження подальшої експансіоністської політики Вашингтона щодо відрізання Китаю від джерел сировини та логістичних маршрутів.
Тобто невдача США в іранській кампанії є найважливішим завданням стратегічного рівня для Китаю.
Однак для того, щоб піти шляхом активної підтримки Ірану, Пекін повинен відмовитися від свого обережного підходу в зовнішній політиці, а також бути готовим до прямої конфронтації зі США у вигляді, наприклад, відновлення торгових воєн. Чи готовий Китай на такий кардинальний розворот, питання відкрите. Крім того, Пекін може стримувати і небажання сваритися з європейцями та країнами Перської затоки. Зрештою, затягування війни і, отже, високі ціни на нафту загрожують економіці Китаю значними додатковими витратами. Хоча ставки зараз такі високі, що всіма цими стримуючими моментами КНР може вирішити знехтувати. Однак, повторимося, поки реакцію Пекіна на те, що відбувається, точно прорахувати важко.
Третє питання: чи зможе Іран завдати суттєвої шкоди американцям. Зараз Тегеран переважно завдає ударів по країнах Перської затоки. З логіка зрозуміла: змусити ОАЕ, Катар та саудитів вплинути на Дональди Трампа, щоби той припинив війну, а також натиснути в цілому на світову економіку шляхом підвищення цін на нафту. Однак немає гарантії, що це спрацює: Вашингтон, напевно, враховував подібний варіант при плануванні операції, і якщо почав її, то готовий якийсь час не звертати уваги на супутні витрати у вигляді зростання вартості енергоносіїв та шкоди країнам регіону від іранських ударів. Головне, що справді може повернути хід війни у вкрай негативний для США бік – це великі втрати в американських військових. Більшість американців спочатку були проти війни в Ірані. Також більшість загалом не підтримує політику Трампа. Тому якщо війна в Перській затоці призведе до серйозних втрат армії США у вигляді вбитих солдатів, затоплених кораблів і збитих літаків, це може спричинити найжорстокішу внутрішню кризу в Штатах. І ключове питання, чи зможе Іран такі втрати завдати.
Вже надходять відомості про загиблих американців та аварії трьох літаків у Кувейті. Вашингтон офіційно підтвердив загибель трьох військових, але насправді їх може бути більше. Була й атака на авіаносець, хоча США й заявили, що не є результативною. Тобто спроби завдати великих збитків американцям вже робляться, хай і не завдають великомасштабних збитків. Але якщо вони наростатимуть і виявляться успішними, то у Трампа можуть початися дуже великі проблеми.
Тепер перейдемо до того, як те, що відбувається в Ірані, позначиться на війні в Україні.
У Росії останні дні багато пишуть про те, що події в Ірані показали: з американцями не можна вести переговори, оскільки вони їх використовують як прикриття для підготовки до війни. Проте переговори про війну в Україні, які зараз відбуваються за участю США, принципово відрізняються від тих, що Вашингтон вів із Іраном. У тристоронніх переговорах про Україну американці де-факто виступають союзниками Росії, бо вони, як нещодавно прямо заявив Володимир Зеленський, разом із Москвою тиснуть на Київ, щоб спонукати вивести ЗСУ з Донбасу.
Інше питання, що тиск це поки що не такий сильний, щоб змусити українську владу піти на серйозні поступки. Але будь-якої миті воно може різко посилитися. І така перспектива постійно нависає над Зеленським як серйозна загроза. Саме тому українська влада вітала початок війни США з Іраном, розраховуючи, що вона цю загрозу зніме. У разі затягування війни Трампу буде вже явно не до України, а отже, він навряд чи тиснутиме на Київ з метою домогтися поступок для РФ.
У разі ж швидкого успіху США в оточенні Трампа можуть посилитися позиції "яструбів", які виступають проти будь-яких поступок Росії, а навпаки вимагають максимального посилення тиску на неї. Та й взагалі вважають, що на користь Вашингтона не завершення війни в Україні, а її затягування задля ослаблення РФ.
Проте насправді війна в Ірані несе величезні ризики для України.
Почнемо з того, що окрім двох описаних вище варіантів зі стрімкою перемогою США або затягуванням війни є ще й третій: швидке завершення війни без зміни влади в Ірані або її курсу. Тобто припинення бойових дій без тріумфу, але без ганьби для Трампа. Цей варіант можливий, якщо Вашингтон прийде до висновку, що розрахунок на швидке знос режиму в Тегерані не виправдався, і тому потрібно як мінімум взяти паузу і запропонувати іранцям перемир'я. Якщо реалізується такий варіант, це суттєво не вплине на ситуацію з переговорами про Україну, хіба посилиться тиск Трампа на Зеленського з метою якнайшвидше укласти угоду, що включає виведення українських військ із Донбасу, - для того, щоб перекрити ефект від непереконливого результату війни у Перській затоці.
Якщо ж війна затягнеться, це стане величезною перевагою для Росії. По-перше, за рахунок зростання цін на нафту вона зможе швидко залатати дірки у своєму бюджеті та отримати ресурси для продовження війни на роки вперед. А Україна, як імпортер енергоносіїв, зіткнеться з величезними додатковими витратами. Та й фінансова стійкість головного донора Києва – Євросоюзу – через подорожчання енергоносіїв значно знизиться. По-друге, Україна може повністю втратити постачання ракет до систем ППО (їх пріоритетно направлятимуть для війни з Іраном), що зробить небо над країною беззахисним від російських ударів.
Зрештою, якщо американцям вдасться провести "маленьку переможну війну", то наслідки для України також можуть бути негативними.
За будь-якого варіанта розвитку подій в Ірані – чи то довга війна, чи коротка - вони означатимуть одне: посилення залежності Китаю від Росії. Якщо війна затягнеться і блокада постачання нафти і газу з Перської затоки триватиме протягом місяців, саме РФ стане головним постачальником енергомереж у КНР. Якщо ж американцям вдасться встановити контроль над Іраном, то важливість відносин з РФ для китайців теж зросте, оскільки ці відносини стануть гарантією того, що Китай не виявиться в повній залежності від США щодо постачання нафти і газу.
Та й загалом наявність сухопутного кордону між Китаєм та Росією гарантує, що російська сировина безперебійно поставлятиметься до КНР, навіть якщо Штати запровадять тотальну морську блокаду країни.
І події на Близькому Сході можуть мати наслідки як активізацію підтримки Росії з боку Китаю в нинішній війні в Україні. У тому числі, не виключено, у вигляді різкого збільшення поставок дронів та роботів для бойових дій. Однак вони кратно посилять значення Росії і для Трампа. Завдання відірвати Москву від Китаю стане ще важливішим. Щоправда, вирішувати її Вашингтон може двома протилежними шляхами.
Перший шлях, який просувають "яструби" - не домовлятися з Росією, а максимально тиснути на неї аж до завдання стратегічної поразки. Саме на це, як зазначалося вище, сподівається Київ. Однак така позиція загрожує ескалацією у відповідь з боку РФ аж до загрози ядерної війни. Через постійні заяви з ядерними натяками Москва показує, що до такого варіанту вона готова. Тим більше, що дії самого Трампа в Ірані та Венесуелі змінюють геополітичні настрої у світі, перетворюючи стриманість, обережність та поміркованість на ознаку слабкості.
Другий шлях – домовитись із Путіним, насамперед за рахунок України. Якщо Трамп обере цей шлях, то нинішні умови завершення війни, включаючи виведення військ із Донбасу, можуть здатися Києву переможними порівняно із запропонованими згодом.
У зв'язку з цим нинішня переговорна стратегія української влади, за якою вони не йдуть на поступки і тягнуть час в очікуванні, поки Трампу виявиться не до Києва або він розсердиться на Путіна, виглядає потенційно небезпечною для самої України.