У зв'язку з перепалкою з Трампом у ЗМІ триває дискусія, чи загрожує це Зеленському відставкою, заклики до якої лунають із США.
Ця дискусія, з одного боку, здається сильно натягнутою.
Сам Зеленський, очевидно, йти не збирається. Усередині країни за три роки війни він ґрунтовно прикрутив гайки, фактично ліквідувавши реальну політичну конкуренцію та взявши під контроль основні ЗМІ. Опозиційну протестну активність (у вигляді, наприклад, вуличних акцій) пригнічено. Будь-які спроби організувати протести сприймаються як робота на ворога.
Єдина сила, яка може прибрати Зеленського від влади, – це армія. Але й там поки що ознак дозрівання заколоту не спостерігається.
Звичайно, все це не означає, що в суспільстві немає невдоволення Зеленським. Воно є дуже велике, як свідчать соцопитування. І якщо будуть вибори, то на них Зеленський, можливо, програє (знову ж таки, про це говорять соцопитування).
Однак питання в тому, що вибори невідомо, коли будуть. Навіть якщо буде укладено перемир'я, не факт, що вони відбудуться. Банкова вже прокачує тезу про те, що не можна проводити вибори без отримання "міцних гарантій безпеки" (які Захід поки що давати не збирається і невідомо дасть будь-коли взагалі).
Тобто внутрішньополітичні позиції Зеленського поки що виглядають досить міцно.
Проте зовні країни суперечка у Білому домі створила для президента України величезні проблеми. Причому найнебезпечніші для нього навіть не проблеми з Трампом. А проблеми з тими силами, які досі Зеленського постійно підтримували та патронували.
Йдеться про західну "партію війни", найбільш яскравими представниками якої зараз є Макрон і Стармер.
Своєю нестриманістю у спілкуванні з Трампом Зеленський повністю поламав їхню стратегію дій щодо пролонгації війни в Україні та щодо втягування президента США у військовий порядок денний.
Ця стратегія вже вимальовувалася досить чітко і складалася з декількох частин.
Перша – переконати Трампа погодиться із запровадженням європейських миротворців після припинення вогню та дати їм гарантії безпеки від США у разі зіткнення з РФ. Це могло б зірвати будь-які переговори з РФ або, як мінімум, вкрай їх утруднити та затягнути.
Друге – на тлі переговорів, що затягуються, і за допомогою лобістів ВПК серед республіканців переконати Трампа продовжити військову підтримку України і виділити нові пакети допомоги як "примус Росії до миру". Плюс до того, можливо, і запровадити нові санкції. Це також ускладнило будь-які переговори з Москвою.
Третє – спробувати зіштовхнути лобами Трампа і Путіна з приводу, щоб переговори взагалі припинилися і російсько-американські відносини повернулися до формату, який був у часи Байдена.
Щоб "налаштувати" Трампа на цю лінію Макрон і Стармер під час візитів до Вашингтона доклали чимало зусиль. Не з усім, що вони пропонували Трамп був згоден, але певні успіхи вже були.
Стармер і Макрон зуміли переконати Трампа прийняти Зеленського. І його візит до Вашингтона мав стати дуже важливою віхою у реалізації їхньої стратегії – налагодити стосунки з Трампом, спробувати переконати його продовжити військову допомогу. А щоб процес зміцнення зв'язків Києва та нового президента США йшов швидше французи та британці порадили Зеленському підписати абсолютно порожню угоду щодо надр, щоб потішити самолюбство Трампа і створити у нього відчуття, що він тепер чимось в Україні володіє і повинен тому їй допомагати та її захищати. Хоча, судячи з опублікованої в пресі проєкту угоди з надр, нічого американцям у реальності не передавалося, а йшлося про спільну розробку родовищ у майбутньому. Враховуючи, що для інвестицій у них потрібне припинення війни та стабілізація ситуації, це майбутнє могло бути дуже і дуже віддаленим. Не кажучи вже про те, що взагалі велике питання чи рентабельні українські родовища рідкісноземельних металів.
Тому єдиний практичний зміст підписання угоди був у задоволенні Трампа і поліпшенні його ставлення до Зеленського.
Стратегія була складна у виконанні, хоча загалом цілком робоча.
Але вона була розтрощена руками (а точніше мовою) Зеленського в п'ятницю в Білому домі.
Зеленський прилюдно спробував принизити президента США, вступивши з ним у суперечку, що повністю суперечило основній меті візиту, як її бачили в Парижі та Лондоні.
І коли в західних ЗМІ пишуть, що в Європі були "розлючені" після того, що сталося, то це абсолютно зрозуміло.
Тому що удар, який завдав Зеленський, за стратегією Макрона та Стармера був дуже точним і сильним. Невідомо які версії у них щодо причин поведінки Зеленського, але роздуми на тему "він або повний неадекват, або путінський суперагент рівня Кіма Філбі або Ріхарда Зорге" цілком могли б мати місце.
Ситуація для французького та британського лідера посилюється ще й тим, що саме вони просили Трампа прийняти Зеленського. І тепер американський президент може сказати їм "за поняттями": "ви ж за цього пацанчика мазу тягнули. Тож тепер вам щодо нього і вирішувати питання".
Судячи з публікацій у західних ЗМІ, Стармер питання справді намагається вирішити, переконавши Зеленського відновити стосунки з Трампом. ЗМІ пишуть, що Білий дім "для початку розмови" потребує публічних вибачень від президента України.
Невідомо чи піде на це Зеленський. Але навіть якщо він принесе найглибші вибачення, це може сильно ситуацію не виправити.
Зеленський надто відверто сказав Трампу, що він проти якнайшвидшого закінчення війни, що суперечило головній меті президента США домогтися припинення вогню найближчим часом. І взагалі поводився по відношенню до Трампа як противник або навіть ворог, який хоче поламати його основний геополітичний задум.
Навряд чи це пройде безвісти. На додаток, за нових обставин уже не зупинення допомоги Україні, а її продовження буде виглядати як "слабкість" Трампа.
А тому із Зеленським повернуться до колишньої стратегії пролонгації війни Парижу та Лондону буде вже важко.
І далі перед ними та й перед усією Європою стоїть вибір із трьох варіантів.
Перший погодиться на умови завершення війни в Україні, які запропонує Трамп (і де, напевно, жодних гарантій безпеки від США не буде).
Другий – увійти разом із Зеленським у конфронтацію з Трампом, що загрожує, як мінімум, тим, що США повністю припинять підтримку Україні та, можливо, Європі, залишивши їх віч-на-віч із Путіним (що для європейців дуже поганий сценарій). Або ще гірше отримати протистояння на два фронти і з Трампом, і з Путіним.
Третій - якось "вирішити питання" із Зеленським, прибравши дратівливий фактор у відносинах з Трампом.
Публічні заяви європейських політиків справляють враження, що Європа вже чітко пішла другим шляхом (конфронтація з Трампом). Але насправді жоден із варіантів поки що не можна виключати. Що стосується Зеленського, то для нього ситуація небезпечна в будь-якому випадку – надто багато ворогів навколо стає.