У програші на президентських виборах у США Камали Харріс демократи можуть звинувачувати лише себе. Власне її висування як кандидата стало свідченням повної інтелектуальної та політичної деградації демократичного істеблішменту.
Після виходу з гонки президента Джо Байдена Демпартія мала можливість виставити сильного кандидата, який виніс би Трампа "в одну хвіртку". Мішель Обама або один із губернаторів-демократів мали абсолютні шанси на перемогу, враховуючи найвищий рейтинг недовіри до республіканця. Проте Демпартія вирішила зробити ставку на найслабшого (крім Байдена) кандидата – Камалу Харріс. Хоча було загальновідомо, що вона, м'яко кажучи, не розумна, слабка в публічних виступах (через що штаб під час кампанії фактично був змушений "ховати" її від журналістів), а також несе на собі весь негатив, що накопичився щодо команди Байдена.
Ще на етапі висування Харріс серед демократів лунали заклики не поспішати з вибором, а провести повноцінні праймеріз. Зокрема, до цього закликав найрозумніший із лідерів Демпартії Барак Обама. Але істеблішмент в особі Ненсі Пелосі та клану Клінтонов таки продавив Харріс. І вже тоді "Страна" писала, що це зменшує ймовірність перемоги кандидата від демократів до рівня "50 на 50".
І в результаті переміг Трамп.
Поразка команди Байдена також є своєрідною розплатою за її зовнішню політику, включаючи повномасштабну війну в Україні. У тому, що вона взагалі розпочалася, адміністрація президента США відіграла далеко не останню роль.
Представники американської влади підтверджують, що з осені 2021 року мали інформацію про те, що Володимир Путін готує вторгнення в Україну. І Вашингтон мав два шляхи йому запобігти. Перший – піти на запропоновану Путіним у грудні 2021 року угоду про безпеку в Європі, зокрема зобов'язання не розширювати НАТО та не включати до Альянсу Україну. Другий – дати чітко зрозуміти, що у разі нападу Росії на Україну США вступлять у війну та підкріплять це конкретними діями. Наприклад, відправкою підрозділів армії США під Харків та Київ.
І в першому, і в другому випадку з ймовірністю, близькою до 100%, війни не було б.
Але Байден та його ключові радники Вікторія Нуланд та Ентоні Блінкен, мабуть, уявили себе великими "геополітичними комбінаторами" і вирішили зіграти в "хитру гру", фактично підштовхнувши Путіна до вторгнення, розраховуючи, що воно призведе до краху. Тому вони, з одного боку, не йшли на жодні компроміси з РФ щодо нейтрального статусу України, а з іншого, практично в щоденному режимі повторювали як мантру, що "США не вступатимуть у війну".
Тобто вони ніби говорили Путіну: мовляв, нічого з того, що ти просиш, ми тобі не дамо, але й за Україну воювати не будемо, а лише введемо санкції, підкинемо ЗСУ дрібниці на кшталт "Джавелінів" та "Стінгерів" - і на це все; тому їжте Україну, Володимире Володимировичу за три дні, приємного апетиту.
У Байдена, ймовірно, розраховували, що таким чином затягують Росію в пастку, що РФ, не підготувавшись до війни, зазнає повної поразки, а в самій Росії почнеться смута і Путіна повалять. Не виключено, що основою таких міркувань були контакти західних спецслужб з частиною оточення Путіна, яке потім організувало заколот Пригожина (або інформація про подібні плани).
Але якщо такий розрахунок і існував, то влітку-восени 2023 року він зазнав краху: наступ ЗСУ закінчився невдачею, ініціативу на фронті перехопила російська армія, заколот Пригожина провалився, а сам він загинув, Путін зміцнив свою владу всередині РФ, Росія ще більше зблизилася з Китаєм, антизахідний та антиамериканський альянс у світі став сильнішим.
А Україна виявилася залито кров'ю.
Тому поразка Харріс – у тому числі й карма за шалену геополітичну стратегію команди Байдена, яка стала однією з причин жахливої війни із тисячами жертв.
Ну а світ стоїть на порозі нової доби – доби Трампа. Яка вона буде і що принесе Україні, ми напишемо трохи згодом. Слідкуйте за оновленнями нашого каналу.